РІК БЕЗ КУЗЬМИ

найяскравіші спогади друзів про музиканта
Сьогодні виповнюється рік, як не стало культового українського музиканта, фронтмена гурту "Скрябін" Андрія "Кузьми" Кузьменка. 2 лютого 2015 року страшний трагічний випадок забрав життя Кузьми. Його позашляховик зіштовхнувся із вантажівкою, коли Андрій повертався з гастролей у Кривому Розі.

У річницю смерті знаменитого музиканта сайт ТСН.ua поспілкувався із друзями та колегами "Скрябіна". Ми попросили артистів згадати найяскравіші моменти, пов'язані із Кузьмою. А деякі зіркові друзі під впливом спогадів про Андрія заспівали фрагменти своїх улюблених пісень із репертуару "Скрябіна".
РУСЛАНА
Скажи це Сонцю.
Скажи це Вітру.
І я почую ці Слова.
Шукай на Небі
Єдину Зірку.
І знай на неї дивлюсь Я...

Я Кузьму знаю, скільки знаю себе. З ним ми починали у Львові, коли тільки після того, як Україна стала незалежною, почала формуватися українська сучасна музична культура, яку без Кузьми неможливо уявити...

Андрій був одним із перших, хто почав формувати стильну українську музику. Його перші музичні проекти були надзвичайно стильні. Це була така унікальна електронна музика, з якою він дуже вдало експериментував. Вона мала особливий настрій, особливий стан... Кузьма 90-х років дуже відрізнявся від того, що тоді було... Багато хто тоді експериментував з електронною музикою, але Кузьму неможливо ні з ким сплутати.

Він був завжди оригінальним і самобутнім... Це була жива пластична українська мова... Він її такою робив, і ніхто, крім нього, її більше такою не зробить. Він по-особливому відчував усі звуки, всі слова. Воно у нього завжди так поєднувалося. Ніхто, крім нього, так не міг і, напевно, не зможе. Такого другого Кузьми в нас не буде вже ніколи.

Він умів зробити атмосферу, збуджував простір – простір навколо нього просто бринів... Мені навіть із моєю "дикою енергією" було поруч із ним і дуже екстремально, і водночас дуже комфортно.
Він був надзвичайний, енергійний і смішний. Він був заядлим оптимістом. Я не пам'ятаю, щоби він колись стогнав чи на щось жалівся. Він завжди був дуже сонячний, дуже світлий... Я пам'ятаю, як приїжджала до нього і казала: "Кузьма, що тут робити... Тут ніяк не йде". Він завжди казав: "Мала, ..." і жартував. Я ніколи не зможу повторити ті жарти, але йому завжди вдавалося мені підняти настрій.

Я пригадую, як ми останній раз пили чай у нього вдома. Він знав, що я дуже люблю трав'яні чаї, і подарував мені дуже багато свіжої м'яти і меліси... З тим, що обірвалося його життя, обірвалися і наші плани. Я планувала робити разом з ним пісні, і ми домовилися про це, але події відклали роботу над моїм новим альбомом, у якому він мав брати активну участь. Кузьма... Він назавжди залишиться у пам'яті. Ця смерть – це фатальна помилка. Вона не для нього. Такі, які він, не помирають.

Це ясно без слів. Я безмежно вдячна йому за поезію до пісні "Скажи мені" з альбому "Дикі Танці", яка була написана разом із моїм чоловіком. Це одна з найулюбленіших моїх пісень. Я щаслива була виконати "Старі фотографії", тепер це вже класика. Я йому безмежно вдячна за всі пісні, які він подарував світу, і за слова, які подарував особисто мені. В моєму серці вони залишаться назавжди. Він – один із моїх найулюбленіших музикантів. Вічна пам'ять моєму братові.
ІРИНА БІЛИК
Мій найяскравіший спогад, пов'язаний із Кузьмою, це коли ми їздили у спільний тур на зорі нашого становлення. Здається, це 1994 рік був. З Кузьмою завжди було весело. Хлопці відкривали програму і я завжди знала, що глядачі будуть розігріті, що Андрійко вже всіх розвеселив. Тоді гурт "Скрябін" тільки впізнавали, але всі були у захваті від самого Андрія. Він був настроєм усього гурту "Скрябін".

У нас був один момент, коли ми стали називатися зірками. Ми виступали на передвиборчих концертах. Я працювала на площі, "Скрябін" - у палаці культури, поряд з площею. Відігравши виступ, я пішла переодягатися у палац. І раптом чую, що грає "Скрябін" і починається пісня "Мовчати". А я встигла зняти спідницю, стою у колготах чорних в сіточку, черевиках та довгій чоловічій сорочці. Мене ніхто не міг зупинити, я кидаю все і кажу: "Там "Скрябін", там наша пісня. Я побігла". А мені кажуть: "Іро, куди ти, ти ж в одних колготах!". Я кажу: "Нічого, це круто".

Біжу по всіх коридорах, розумію що він тільки-но почав співати, йде вступ, я вибігаю на сцену, він мене не бачить і починає співати. Я з-за спини починаю йомі відповідати свою партію наживо. Він не очікував. Я була в такому образі "рок-н-рол живий".
Він падає на коліна і починає мені підспівувати. За ним падаю на коліна я. Я впевнена, що хтось знімав на телефон і мені було б приємно, аби цей запис якось мені передали. Таке не забувається. Ми настільки любили співати цю пісню разом. Я її окремо до його смерті і не виконувала. На свої концерти я його запрошувала, він ніколи не відмовляв.

Коли почалася війна в Україні, ми зідзвонювалися і підтримували одне одного. Це були поради, як працювати у таких умовах. Він завжди говорив чесно про те, що відбувається. Він намагався пояснити своїм друзям, що не все так просто, що політичні ігри присутні, що ми маємо просто перечекати.
Пам'ятаю, коли я його запросила на свій сольний концерт і він мені сказав: "Звичайно я буду. Білик – ти крута чувіха". Це його останні слова. Для мене вони лунають як девіз. Ми говорили з ним у суботу і в понеділок його не стало.
Коли зараз щось відбувається, заважає працювати, я завжди згадую його слова і думаю: "Андрюха був правий, тому ми все перетерпимо". Я зараз навіть трохи плачу. Просто розумієте, запросити людину взяти участь у концерті та через день дізнатися, що вона вже не прийде. Унікальний він був. Таких не буде.

Я не просто даю інтерв'ю в пам'ять про нього. Я була днями у церкві, поставила свічку за нього окремо, за Сергія Галібіна, за Тетяну Луканову. Нехай люди знають, що ми маємо не просто говорити про них слова, ми маємо ставити свічки і замовляти служби. Поки наші серця їх пам'ятають, люди мають за них молитися.
ДЗІДЗЬО
Минув рік, а ми й досі не можемо повірити, що його вже нема, нашого Кузьми. Навіть в телефоні є його номер. Лесик (гітарист гурту Дзідзьо – прим.ред.) помилково, навіть, увечері набирає. З Кузьмою ми познайомились у Новояворівську на фестивалі "Молода Галичина", його туди запрошували вже як зірку, він там був свій.

А ми тоді ще тільки починали. Він йшов по сходах палацу культури "Кристал" і я запитав у нього, що треба щоб стати популярним? Він каже :"Одна пісняра, чувак!" "І все?" - думаю, - "Як то одна пісняра? У мене є багато пісень, але я чомусь не популярний!"
А що з тою популярністю робити не сказав. Виявляється, це не так легко бути популярним. Це велика відповідальність перед прихильниками! Він вчив не повертатися до старого. Завжди рухатися вперед, робити одразу. Я бувало хотів доробити якусь пісню, щось там мені не подобалося, на що він відповідав: "Та пофіг! Роби нове!"
А от Віктор Баранов дуже багато знає про Кузьму. Він був знайомий із Андрієм, ще коли гурт "Скрябін" тільки починав робити свої перші кроки. Працював і працює майстром і електриком у Новояворівську, звідки Кузьма, Дзідзьо і Лесик родом.

"Я їм апаратуру ремонтував кожен місяць. Тому що вони десь у підвалі, в вогкості грали. Була в нас інтимна історія, коли ми з ним на підлозі спали. На Петрівці у нього була малосімейка. Я приїхав туди з дружиною, з донькою вступати до інституту. І ми з Кузьмою спали на підлозі, а жінки – на дивані", - згадує Баранов.

"Моя донька навчалася в Києві, а Кузьма з Новояворівська їздив туди. Якось я йому передав картоплю, щоб він доці завіз. Я телефоную доньці, кажу: "Там приїде Кузьма, привезе тобі передачу". Кузьма потім розповідає: "Під'їжджаю до гуртожитку, на вулиці натовп народу". Донька ж по всьому гуртожитку побігла і всім розповіла, що приїздить "Скрябін", привезе їй картоплю", - каже він.
ДЗІДЗЬО НА ЗГАДКУ ПРО КУЗЬМУ
ТАРАС ТОПОЛЯ
Моє захоплення "Скрябіним" почалося з альбомів "Казки", "Мова риб". А потім була "Модна країна", від якої я зафанатів так, що всадив у плеєрі, мабуть, батарейок 50. Після того мені зайшов "Стриптиз", а далі, як подорослішав, я просто час від часу закачував собі нові його пісні. І кожна осідала в мізках і серці. Кузьма вмів писати круто і цікаво.

Мені здається, що цікава і сама історія нашого знайомства. Нас запросили на знімання однієї програми, де він був ведучим. Так от, він поїздив на моєму тільки придбаному на той момент "Доджі", відзняли майже всю програму, і на фінал зайшли у звичайну школу для знімань останніх кадрів програми. Там нас запросили до їдальні.
Сіли ми за столом, принесли запіканку, компот, їмо. Я не зміг втриматися і кажу: "Кузя, ти навіть не уявляєш, як я фанатів від "Модної Країни". Дякую тобі за ті пісні"! Він аж посвітлішав. Слово за слово, а далі кажу: "А пам'ятаєш, я тобі на Контрактовій диск моєї групи дав, після вашого концерту, у 2004-му?

"Сьоме Кенгуру" називався". Він піднімає голову і каже: "Пам'ятаю". Я здивувався... Приємно. А він далі: "Чувак, но то повна х…ня була. Викинув у перший смітник і руки помив". - І сміється". Андрій був відвертим і щирим. З прекрасним почуттям гумору.
ТАРАС ТОПОЛЯ НА ЗГАДКУ ПРО КУЗЬМУ
СОЛОМІЯ ВІТВІЦЬКА
Найяскравіший спогад був, коли я ще працювала репортером, робила репортажі про зірок. Так телефон Кузьми і зберігся. Якось він мені зателефонував і почав зі мною спілкування, таке враження, наче ми знайомі 10 років і найкращі із ним друзі. Він мені каже: "Соломійко, тут така справа. У Львові хочуть закрити Вернісаж".

Це таке культове місце у Львові для мистецтвознавців. Він настільки мені тоді видався людиною, яка не є байдужою, не стоїть осторонь. Це один із найяскравіших спогадів. Потім ми багато разів зустрічалися, я брала у ного інтерв'ю, ми і вели заходи разом, коли я вже стала ведучою.
Я завжди дивувалась, наскільки він був чесним, принциповим. До чергових виборів ми робили матеріал, шукали різних артистів, які підтримуватимуть чи ні тих чи інших політиків. Мене "Скрябін" здивував чіткою позицією. Він сказав, що свого часу через контракт він був змушений виступати за одну політичну силу.

Він тоді дуже поплатився іміджем, це був договір із сумлінням. Коли він працював на одному з каналів, то не міг вчинити інакше. Його зобов'язували певні угоди. Потім він вирішив, що ніколи більше не буде підписувати щось схоже і підтримувати жодних політиків.

Він говорив чіткі речі. Є багато різних пісень і артистів, у "Скрябіна" такі пісні, які, мені здається, через багато років викликатимуть гострі думки і дискусії в кожного всередині. За такою музикою майбутнє. Така, скажімо, безальтернативна позиція, як була у Кузьми, дається тільки сильним, особливим, людям.
ВІТАЛІЙ КОЗЛОВСЬКИЙ
Дуже багато світлих і добрих спогадів про нього. Від самого початку моєї кар'єри Андрій був моїм "хрещеним татом" у шоу-бізнесі. Саме від нього я отримав багато слушних порад, якими користуюсь донині. Назавжди запам'ятаю Кузьму балагуром, веселою, але при цьому дуже глибокодумною людиною, яка могла говорити про вічні, важливі речі легко, зрозуміло, дотепно.

Років 5 тому, за лаштунками одного концерту, я поділився з Андрієм тим, що в моєму житті не найсвітліша смуга, мало концертів, почуваюся незатребуваним. І він з посмішкою сказав мені: "Ти що, чувак, не переймайся. І в мене були важкі часи, а ще була маленька дитина на руках, яку мав забезпечувати. Але ж владналося. В тебе все набагато простіше, це просто такий момент, який треба пережити і все стане добре". Він так легко сказав, і ці слова так втішили мене тоді, що від серця по-справжньому відлягло. З часом все дійсно налагодилося.

А ще згадую таку історію. Одного разу в одному і тому ж місті на Західній Україні ми з Кузьмою виступали в один день. Це були різні заходи, різні майданчики, він удень, а я ввечері. Але, знаючи про його день народження, я спеціально поїхав на концерт. На пісні "Старі фотографіі" несподівано для нього самого вийшов на сцену, ми заспівали, а потім я розповів усій залі, що Кузьма – іменинник, і ми всі разом привітали його. Було здорово, і мені було радісно від того, що йому приємно.
ВІТАЛІЙ КОЗЛОВСЬКИЙ НА ЗГАДКУ ПРО КУЗЬМУ
ОЛЯ ПОЛЯКОВА
З Кузьмою ми подружилися під час знімань одного телевізійного шоу, в якому обидва брали участь як судді. За цей час встигли дуже зблизитися і подружитися - він був дуже компанійським. Пам'ятаю, як одного разу у нього вдома ми зібралися великою компанією і влаштували веселу гулянку: випили більше 30 літрів пива, їли раків, варили пельмені, грали в "крокодила" і все це під музику радіостанції Андрія - S.R.A.K.A.

Найсмішніше, що в цей день Андрій горілку остуджував в заметі. Не обійшлося і без танців. У перервах між зніманнями ми дуже багато жартували, зігрівалися коньяком і я підгодовувала колег із шоу домашніми сирами власного приготування.
Вперше спробувавши, Андрій був дуже вражений смаком сиру. Я йому тоді поскаржилася, що змогла б готувати сири ще смачніше, але для цього потрібен прилад для вимірювання кислотності. Андрій одразу ж почав телефонувати своїм друзям, які займаються фермерською діяльністю, та замовив мені цей апарат, але, на жаль, презентувати не встиг. А якось Андрій мене неймовірно виручив.

У мене в один вечір було два корпоративи, на одному з них Кузьма був ведучим. Перший захід дуже затягнувся, і я не встигала вчасно приїхати на другий виступ. Я одразу ж повідомила про це Андрію і він рятував мене півтори години, як тільки міг: жартував із залом, танцював, і як бонус за моє запізнення для гостей виконав кілька своїх пісень. Такі щирі люди, на жаль, зустрічаються рідко і передчасно йдуть.
ПОТАП
Я дивувався вмінню Кузьми бути чесним, глибоким і відкритим. Він був справжнім завжди і у всьому - в поведінці, в музиці... Ми працювали в одному проекті разом із Кузьмою і Отаром Кушанашвілі. Відомий словесний еквілібрист Отар жонглює словами настільки вміло, що іноді його ставало занадто багато.
І тільки Кузьма був здатний зупинити його, причому одним єдиним жартом, за що і отримав від колеги прізвисько "Карпатський Че Гевара". Його обожнювали всі: пам'ятаю, з Лолітою в перерві між зніманнями вони обіймалися і говорили про Болгарію... Він був людиною-сонцем, від світла якої було дуже тепло. Я дивився на Кузьму і думав: "У мене стільки проблем і турбот, а його душа така чиста, що самому хотілося ставати добрішим".
ОЛЬГА СУМСЬКА
Вже рік немає з нами Андрія Кузьменка. Легендарного співака, письменника, телеведучого, актора. Він був таким справжнім, таким величним. Андрію, дякуємо тобі за твій сильний, непримиримий дух, який об'єднав усіх нас. Дякуємо за твою творчість і неповторні пісні.
ОЛЬГА СУМСЬКА НА ЗГАДКУ ПРО КУЗЬМУ
КАТЯ ОСАДЧА
Уже минув рік, а досі не віриться, що ось так в один момент могло не стати Андрія. Точно знаю, якщо душі справді спостерігають за нами з неба, то Андрій не хотів би, щоб про нього згадували зі скорботними обличчями. Я часто пригадую жарти Кузьми і сміюся вголос, як колись сміялася на весь літак, коли читала його книжку "Я, Побєда і Берлін".

Найяскравіша наша зустріч відбулася у Барселоні. Ми прилетіли знімати велике інтерв'ю з Андрієм. Цілий день гуляли містом, розмовляли, сміялися, пили вино і вигадували, як втиснути в мою маленьку валізу ногу хамона…

Із особливою ніжністю Кузьма завжди говорив про свою дружину і доньку Барбару. Пам'ятаю, аби зрозуміти перехідний вік Барбари, Андрій пригадував себе в такому ж віці: "Ми ж портвейн під балконом пили, поки мама додому кликала…"
Уже минув рік, а досі не віриться, що ось так в один момент могло не стати Андрія. Точно знаю, якщо душі справді спостерігають за нами з неба, то Андрій не хотів би, щоб про нього згадували зі скорботними обличчями. Я часто пригадую жарти Кузьми і сміюся вголос, як колись сміялася на весь літак, коли читала його книжку "Я, Побєда і Берлін".

Найяскравіша наша зустріч відбулася у Барселоні. Ми прилетіли знімати велике інтерв'ю з Андрієм. Цілий день гуляли містом, розмовляли, сміялися, пили вино і вигадували, як втиснути в мою маленьку валізу ногу хамона…

Із особливою ніжністю Кузьма завжди говорив про свою дружину і доньку Барбару. Пам'ятаю, аби зрозуміти перехідний вік Барбари, Андрій пригадував себе в такому ж віці: "Ми ж портвейн під балконом пили, поки мама додому кликала…"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Made on
Tilda