Розстріляне відродження
Невідома історія письменників із розсекречених архівів КДБ

26 квітня 2015 року видавництво "Основи" презентувало збірку найкращих творів українських письменників, понівечених радянською системою. До виходу книги спільно з ТСН.ua видавництво підготувало спецпроект, у якому ми опублікуємо раніше засекречені документи КДБ.

Доба Розстріляного відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період (1920-ті – початок 1930-х років) умістив таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя.

Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами "розстріляний", "загинув у засланні", "наклав на себе руки". А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.

"Розстріляне відродження" — книга про тих, кого система зламала або знищила. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду.
МИКОЛА ЗЕРОВ
(1890 – 1937)
Микола Зеров народився в місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім'ї. Батько майбутнього поета був учителем, який робив усе, щоб дати гідну освіту дітям. І йому це вдалося: один із братів Миколи згодом увійшов в історію літератури як поет і перекладач Михайло Орест, інший – Дмитро – керував Інститутом ботаніки Академії наук УРСР.

Закінчивши Зіньківську школу, де Микола навчався разом із майбутнім письменником Остапом Вишнею, Микола став студентом історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Почав працювати викладачем, займався науковою діяльністю, багато перекладав, писав сонети та оповідання.

Микола Зеров був одним із лідерів групи неокласиків, до якої зокрема належали Максим Рильський, Павло Филипович, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара.

Одним із найвизначніших зразків доби українського неокласицизму стала саме перша збірка Миколи Зерова "Камена", до якої увійшли як переклади римських поетів, так і оригінальні твори автора. Але вже 1927 року пленум ЦК КП(б)У забороняє діяльність неокласиків.

Зерова починають переслідувати. Він втрачає можливість писати, його звільняють з університету. Весною 1935 року письменника заарештовують за сфабрикованими звинуваченнями в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією та відправляють до Соловецького табору, де Зеров був розстріляний у 1937 році.

Як йдеться у документах із розсекречених архівів КДБ, Миколу Зерова заарештували у ніч із 27 на 28 квітня 1935 року під Москвою на станції Пушкіне і доправили до Києва для слідства. Зерова звинуватили в тому, що він ніби-то є активним учасником контрреволюційної терористичної організації.
В анкеті арештованого Микола Зеров зазначив: "Занят литературной работой. Имею звание профессора с 1923 года. В партиях вообще никаких не состоял. Рядов армии не проходил. В бандах и восстаниях участия не принимал".

Із протоколу допиту обвинуваченого ЗЕРОВА Миколи Костянтиновича від 5 липня 1935 р.:
ВОПРОС: …Вы изобличаетесь в том, что являетесь руководителем к-р националистической организации, деятельность которой сознательно скрываете. Намерены ли Вы, после того как Вы изобличены, рассказать правду о задачах и деятельности организации.
ОТВЕТ: Что я имел сказать о контрреволюционной деятельности, я уже сказал.
ВОПРОС: На допросе Вы показали, что ставили перед собой задачей задержать от советизации украинских писателей и сохранять националистические кадры среди писателей и вообще культработников, как непосредственных проводников национализма в массы. Вы подтверждаете это?
ОТВЕТ: Да, подтверждаю.

Зі звинувачувального висновку: "ЗЕРОВ Николай Константинович, 1890 г. рождения, уроженец м. Зиньково, Харьковской области, украинец, беспартийный, с высшим образованием, профессор-литературовед, не судим, снят с работы в ВУЗе за националистическую деятельность, - обвиняется в том, что:

а) Входил в состав руководства контрреволюционной организации, ставившей перед собой задачу свержения Советской власти на Украине и создание буржуазной независимой украинской республики.

б) На протяжении ряда лет активно проводил работу по воспитанию и подготовке контрреволюционных националистических кадров с целью вооруженного захвата власти и отторжения Украины от СССР.

в) Свою работу проводил под лозунгами и в целях фашизации Украины, являлся вдохновителем идей террора, организовал террористические группы с целью совершения террористических актов над руководителями Коммунистической партии и Соввласти.

При обыске у обв. Зерова изъята книга "Политика" с автографом расстрелянного террориста КОСЫНКО, "Черна рада" КУЛИША и другая националистическая литература. Изъято также письмо высланного за к/р деятельность ЧАПЛЕНКО, свидетельствующее о связи с репрессированным к/р элементом".

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року призначив Миколі Зерову покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

9 жовтня 1937 року "справа Зерова та ін." була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Вирок змінили ― розстріляти. Професор Зеров разом із іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Натомість через 20 років, 23 січня 1957 року, у Ленінградському РАГСІ у книзі актів громадського стану з'являється запис: "Зеров Николай Константинович умер 13 октября 1941 года, возраст 51 год. Причина смерти: паралич сердечно-сосудистой системы"
Отримавши таку довідку про смерть свого чоловіка, Софія Федорівна Зерова намагається з'ясувати правду і звертається до військового трибуналу КВО із проханням надати їй довідку про час перебування Миколи Зерова у таборах. Правдивої відповіді від "органів" вона так і не отримала.
Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено "за відсутністю складу злочину".
Довідка про перегляд справи Миколи Зерова від 31.03.1958 р.
Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина (хлопчик помер у 10 років) — Котика (Костянтина) Зерова.
ОСТАП ВИШНЯ
(1889 – 1956)
Майбутній гуморист Павло Губенко (Остап Вишня – псевдонім) народився на хуторі Чечва Сумської області в багатодітній сім'ї. Закінчив військово-фельдшерську школу, з 1918-го служив у медичних частинах Армії УНР.

Уперше надрукувався 1919-го – фейлетон, підписаний "П. Грунський", вийшов у кам'янець-подільській газеті "Народна воля". Під псевдонімом "Остап Вишня" Павло Губенко починає писати з 1921-го. Саме Вишня ввів у контекст української літератури жанр "усмішки" – різновид гуморески та фейлетону.

Сатиричні твори Вишні одразу полюбив український читач. Проте офіційні органи були іншої думки. Гоніння на літератора почались ще 1930-го, із статті письменника Олексія Полторацького, який називав Остапа Вишню "фашистом і контрреволюціонером". А 1933 року Вишню заарештовують за звинуваченнями у замаху на партійного діяча Павла Постишева.

Письменника засуджують до 10-річного ув'язнення в таборах ГУЛАГу.
Там Вишні дивом удалось врятуватись від неминучого розстрілу 1937-го.


Саме тоді він важко захворів, а коли прийшов до тями – масова хвиля єжовських страт спала. Дружина Вишні, українська акторка Варвара Маслюченко, домоглась права жити неподалік від місця ув'язнення чоловіка – на Кольському півострові. Проте бачитись із ним практично не могла.

Звільнившись у 1943-му, Вишня отримує шанс повернутись до літературної діяльності – звісно ж, під пильним контролем радянського керівництва. Помер 1956 року в Києві від серцевого нападу.

Остап Вишня вперше був заарештований у 1920 році за справою ЦК Української Партії есерів, але швидко був звільнений. Вдруге письменника заарештували у 1933 році за причетність до Української Воєнної Організації. Військова Колегія засудила Остапа Вишню до 10 років виправно-трудових таборів (з 1934-го по 1943-й).
З виписки агентурного зведення с/с "ТЫЧИНЫ" від 25.І.1928 р. "Не менее воинственно настроены поэт ЧЕРНОВ и Остап ВИШНЯ. "Грабят нас, – сказал Остап ВИШНЯ ЧЕРНОВУ, – грабят как сидорову козу. На Днепрострой не пускают ни одного рабочего украинца. Создают русские колонии – русские фабрично-заводские центры в сердце Украины. В вопросе хлебозаготовок нас третируют, как негров. Вы знаете, в Херсонской губернии МОЛОТОВ оставляет лишь 5 пудов в месяц на семью – безусловно, в результате будет голод".

З виписки агентурної довідки, 4 серпня 1929 р. "Дополнительно "БАРИН" сообщил, что к группе ПЕТРИЦКОГО и О.ВИШНИ примыкает МОРГУЛЯН. Эта руководящая тройка сейчас старается захватить в свои руки театральные дела и влиять на подбор артистов, проводить своих людей – "украинцев" (как заявил "БАРИН") и вообще творить политику".
З агентурного донесення, джерело "Антон", по літорганізаціях, від 21.ІІІ.30: "…О.Вишня и П.Тычина неоднократно в разговорах с украинскими писателями жаловались, что на Днепрострое "натаскали москалей", там мало украинских рабочих, и что на его украинизацию "треба звернути увагу". Сейчас намечается явная тенденция к перенесению культурного укр. центра из Киева в Запорожье. ДВУ приняло культшефство над Днепростроем-Запорожьем. Не без влияния Вишни, Тычины и др. туда стали ездить для выступлений, поселений и т.д. большинство украинских писателей (правого фланга). […] К этой ниточке примешивается зоологический национализм – и отсюда вполне определившееся стремление к созданию "Українського Запоріжжя з українським Дніпрельстаном", на которые "треба звернути увагу".
З агентурного донесення, джерело "Антон" від 21.ІІІ.30
З листа начальнику оперчеквідділу Ухтіжемлагу НКВС, старшому лейтенанту держбезпеки тов. Леонову, 6 грудня 1942 р.: "Оперативный отдел ГУЛАГа НКВД СССР считает целесообразным завербовать ГУБЕНКО в качестве агента для разработки контрреволюционных и националистических элементов в лагере и возможного в дальнейшем его использования по связям на воле, в частности за линией фронта. Учтите, что вербовка ГУБЕНКО является весьма ответственным делом, а поэтому проведите ее лично сами, предварительно проведя соответствующую подготовку. После вербовки возьмите его на личную связь и направьте на разработку украинских националистов".
З агентурного донесення агента "Виктория", 28.І.1943 р.: "Имела одну встречу с Н.М.Губенко. Он все продолжал ту же тему: наличие тайного сговора между Гитлером и руководством СССР (лично Сталиным). Губенко сказал, меня все преследует та же мысль, концепция, которую я даже себе самому боюсь высказать до конца – хотел бы только записать, и чтобы после моей смерти прочитали и сказали, насколько я прав. Вот все толкуют о победах, но не кажутся ли они вам странными? Немцы блокировали Ленинград, и почему-то не сумели овладеть Ладожским озером – смешно и странно! Немцы были у самой Москвы – и не взяли ее – а хотели ли они ее взять, и не было ли это все разыграно? Наши наступают только зимой и гибнут сотнями тысяч – не специально ли это? Армию в основном держат страхом и на ужасной дисциплине. Командный состав (а культурный уровень вы его себе представляете) покупают чинами, вырывая ров между ним и рядовым составом. Рядовой состав гибнет пополнение за пополнением".

З агентурного донесення агента "Султан", 11.ІІ.1943 р.: "Губенко говорит, что вера, свобода слова и печати в стране были зажаты. Поэтому он писал в юмористической форме. Пока цензура разжует, свет уже ознакомиться с произведением. Поэтому же он написал произведение, в котором описывает работников правительства проходящими перед судом на том свете и держащими ответ за свои действия. […] В победу социализма в одной стране, тем более во всем мире, Губенко не верит, говоря: "Весь мир успел убедиться в нашем горе, которое у нас в стране, несмотря на то, что старая интеллигенция расстреляна, руководить почти некому, все равно руководство компартии падет путем удушения извне или на костре замученных сов. властью людей, у людей вспыхнет сознание, что по линии компартии жизнь невозможна. А раз такое сознание овладеет массами людей, то масса выдвинет настоящих вождей, которые выведут страну из тупика к жизни светлой единоличной".

З агентурного донесення, джерело "018", 26.1.1945 р.: "3 января 1945 г. в 11 часов вечера за Остапом Вишней приехали машиной и попросили его поехать к председателю Президиума Верховного Совета УССР тов. Гречухе. Он уже спал, но оделся и поехал. Тов. Гречуха спросил Вишню, не сможет ли он завтра же вылететь во Львов и присоединиться к бригаде писателей, которые 2 января туда выехали поездом. Вишня с охотой согласился. … Работа наша должна заключаться в том, чтобы своими выступлениями помочь руководству быстрее ликвидировать украинско-немецкие националистические банды. […] Разъяснить интеллигенции, что украинско-немецкие националиты – враги народа, что они агенты гестапо, что селянство обманным путем вовлечено в банды, надо эту обманутую часть селянства спасти".
З протоколу допиту ПИЛИПЕНКО С.В. від 21 грудня 1931 р.: "…Харьковское руководство блока решило провести теракты над ПОСТЫШЕВЫМ и ЧУБАРЕМ, впоследствии БАЛИЦКИМ, которого считали основным виновником разгрома организации. […] Для совершения терактов намечены следующие террористические тройки: ПИЛИПЕНКО, ПАНЧЕНКО, ДЕСНЯК – объект ЧУБАРЬ; Остап ВИШНЯ, ДОСВИТНИЙ и СЛИСАРЕНКО организовывают покушение на ПОСТЫШЕВА […] ПОСТЫШЕВА должен был убить Остап ВИШНЯ на предполагавшемся приеме украинских писателей в ЦК…"

"СТРЕЛА", 8.ІІ.1946 р.: В отношении взаимоотношений СССР с Англией ГУБЕНКО высказал: "Англия не будет нам объявлять войну и кровью англичан воевать тоже не будет, но будет брать нас измором, провоцируя наши столкновения с соседями: Польшей, Турцией, Ираном и прочими. Она хочет лет на 20 втянуть нас в мелкие войны, а если даже не войны, то из года в год держать нас в мобилизационной готовности. Англия уже начала диверсионную войну. Бандеровцы теперь не только английской ориентации, но и существуют на английские доллары".
"МАКАРОВ", 17.XII.1952 р.: "В процессе беседы с О. ВИШНЕЙ, после охоты, возник разговор о жизни рабочих, крестьян и студентов нашей страны. ВИШНЯ заявил: "Слушайте, как страшно живут люди! Как страшно! Подумайте только, ведь тридцать пять лет советская власть заставляла людей улыбаться. А дальше что? Дальше улыбаться невозможно. Плачут люди, да плачут! До каких же пор это будет? Улыбаться люди уже разучились. Да какие там улыбки".
Висновок щодо справи-формуляру №279, 29 грудня 1954 р.: "В 1943 году из лагеря освобожден и в 1944 году прибыл в город Киев. В первые послевоенные годы со стороны Губенко отмечались отдельные отрицательные настроения, однако данных об антисоветской деятельности в процессе его разработки не добыто. По разработке Губенко использовались агенты "МАКАРОВ", "СТРЕЛА" и "ЛЕНСКИЙ", которые характеризуют его как болезненного человека, не представляющего интереса для органов Госбезопасности и в настоящее время лояльно относящегося к советской действительности, мероприятиям партии и правительства. На основании изложенного ПОЛАГАЛ БЫ: разработку Губенко Павла Михайловича прекратить, дело-формуляр на него №279 (в двух томах) сдать в архив архивно-учетного отдела КГБ при СМ УССР, оставив Губенко на оперативно-справочном учете как активного в прошлом украинского националиста".
ЄВГЕН ПЛУЖНИК
(1898 – 1936)
Майбутній поет народився у Воронезькій губернії. Навчався у Воронезькій гімназії, звідки його виключили за участь у нелегальних гуртках. Пізніше родина переїхала на Полтавщину, звідки був родом батько Євгена.

У 1921 році хлопець здійснює давню мрію – вступає до Київського музично-драматичного інституту, де вчиться акторської майстерності. Але плани здібного хлопця перекреслює хвороба – туберкульоз.

Відтоді Євген змушений періодично проходити курс лікування в санаторіях. На життя заробляє вчителюванням та перекладами, у той же період починає писати вірші. Перші його твори Плужника побачили світ 1924 року, згодом Євген випустив збірки "Дні" (1926) і "Рання осінь" (1927).

Плужник устиг зарекомендувати себе і як талановитий драматург – він писав п'єси та сценарії для фільмів. Був активним учасником літературної групи "Ланка", куди входили Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний.

Творчість Плужника не могла не звернути на себе увагу радянського уряду. 1934 року поета заарештували за звинуваченнями у належності до неіснуючої націоналістичної терористичної організації. Плужник був засуджений до розстрілу. Згодом вирок пом'якшили, замінивши довготривалим табірним ув'язненням на Соловках, де хвороба поета знову нагадала про себе. Невдовзі Євген Плужник помирає від туберкульозу.
З агентурного донесення, с/с "Граніт". 4/ІІ-34 р.
Із розсекречених архівів КДБ можна побачити, як робилися донесення на Плужника, а також як нотувалася реакція противників режиму. Наприклад, в агентурному донесенні, с/с "Журналист" від 12/ІІ-34 р йдеться про реагування членів Київського колективу письменників на доповідь Щупака, що була присвячена розбору промов Сталіна на 17 з'їзді партії. "Я не понимаю, откуда пошла эта мода – служить хвалебные акафисты Сталину. Зачем эти гнусные подхалимские эпитеты: любимейший ученик ЛЕНИНА, "горный орел", "кратер вулкана", "солнце Советского союза" и т.д. Кому нужны все эти льстивые и сладославные слова. Ведь никогда в самых отсталых странах закоренелого империализма так не пресмыкались ни перед одним из царей. … Ведь он отлично понял бы, что это делается не искренне, что над этим смеялись бы за границей. А у нас – что дается. Ведь "горным орлом" величают Сталина не народные массы, а редактора газеты по приказу Кремля, по приказу взбесившейся кучки сталинских чиновников-подхалимов", - говорив Плужник.
З агентурного донесення "о группе недовольных", с/с "Журналист". 3/ІІ- 34 р.
З агентурного донесення с/с "Журналист". 3/ІІ- 34 р. "…Среди писателей Киевского коллектива существует группа людей, объединяемых общностью политических взглядов и враждебным отношением к советской действительности. Все это большей частью ярые националисты, сходящиеся по-разному в одной точке зрения: "Москва угнетает Украину, только Европа сможет возродить Украину, этот богатейший край, стоящий в культурном отношении на неизмеримо высшем уровне, чем Россия. Сталин продолжает царскую политику, угнетение украинцев и т.д. […] По линии проявления антисоветских настроений, а также по линии каких-либо активных действий, направленных в сторону осуществления заветных идей о "визволенні неньки України", членов группы недовольных можно разделить на 2 категории. 1 категория – писатели, почти не скрывающие своей ненависти к нашей советской действительности, люди с большим политическим кругозором, пользующиеся известным авторитетом и поддержкой за кордоном. Они фактически руководят группой недовольных, направляют ее активность в ту или иную сторону, осторожно вербуют новых членов. К этой первой категории относятся следующие лица: Б.Антоненко-Давидович, Е.Плужник, М.Рыльский, Г.Косынка…".

Постанова про заведення агентурної розробки "Воинствующие-Блок", 5 березня 1934 р.:
"В Киеве существует группа украинских писателей, оставшаяся и в настоящее время на реакционных националистических позициях. […] Эта группа явно враждебно относится к Соввласти и ориентируется в своих высказываниях и взглядах на фашистский режим в Германии. Собираясь у себя на квартире, попутно с ведением враждебных к-р разговоров, эти лица обнаруживают тенденции к объединению. […] В связи с тем, что эти лица в прошлом располагали обширными связями в среде укр. националистических научных, литературных и преподавательских кругов, […] есть основания полагать, что эта группа писателей проводит определенную к-р работу, а посему постановил: завести на Давыдова-Антоненко-Давидовича Бориса Дмитриевича 1899 г.р., Стрельца-Косынку Григория Михайловича 1899 г.р., Плужника Евгения Павловича 1898 г.р. агентурную разработку. Разработке присвоить название "ВОИНСТВУЮЩИЕ-БЛОК".
Висновок про зняття з оперативно-довідкового обліку та виписка Воєнної Колегії про реабілітацію: "В 1934-35 гг. проходящие по агентурному делу лица были арестованы и осуждены к различным мерам наказания. 27-28 марта 1935 года Военной Коллегией Верховного Суда СССР в числе других лиц был осужден и Плужник Евгений Павлович к 10 годам ИТЛ. […] 4 августа 1956 года приговор отменен и следственное дело на всех обвиняемых, в том числе и на Плужника Евгения Павловича, прекращено за отсутствием состава преступления".
Виписка Воєнної Колегії про реабілітацію Євгена Плужника від 4 серпня 1936 року.
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО
(1892 – 1937)
Основоположник українського футуризму народився на Полтавщині, в селі Кибинці. Його батьком був волосний писар, а матір'ю – українська письменниця Марія Проскурівна. Михайль навчався в Петербурзі, у Психоневрологічному Інституті, але з початком Першої світової війни був змушений облишити навчання. Приїхавши до Києва, одразу починає активно розвивати в Україні популярний тоді в Європі футуризм.

Свою першу збірку "Prelude" Михайль видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку. Згодом Семенко заснував спілку "Аспанфут" ("Асоціація панфутуристів"). Членами "Аспанфуту" були Гео Шкурупій, Микола Бажан, Юрій Яновський та інші відомі поети.

Активний і плідний, Семенко лише з 1918 по 1931 видав близько двадцяти книг. Революційні погляди поета, його захоплення урбаністичними мотивами та мовними експериментами певний час вписувались у загальні тенденції нової радянської літератури, але чим далі – тим більше епатажний Семенко нервував більшовицьку владу.

У квітні 1937 поет провів у Києві свій останній творчий вечір, а за три дні його заарештували. Семенка звинуватили в тому, що він як член "української фашистської націоналістичної терористичної організації" (якої ніколи не існувало) намагається за допомогою "німецьких фашистів" скинути радянську владу в Україні. Після тижнів допитів, зламаний морально, поет підписав зізнання. Того ж року поет був розстріляний. Похований у братській могилі в Биківнянському лісі.

Михайло Семенко мешкав у Харкові, але часто навідувався у Київ, тому було видано дві постанови на його арешт: Харківського облуправління НКВС УРСР від 26 квітня 1937 р. і Управління Держбезпеки НКВС УРСР від 25 квітня 1937 р. Письменника-футуриста звинуватили, що він нібито є активним учасником української фашистської терористичної організації.
Дві постанови про арешт та анкета арештованого. Фото із розсекречених архівів КДБ
23 жовтня 1937 року на закритому судовому засіданні Михайлу Семенку винесли вирок за сфабрикованим звинуваченням: "…В 1935 году подсудимый Семенко установил связь с участником организации Нагорным и по заданию последнего создал террористическую группу из четырех человек, предназначенную для совершения террористического акта против тов. Косиора, снабдив в этой целью участника организации Скубу бомбой. … В феврале м-це 1937 года получил задание от Нагорного о создании третьей террористической группы для совершения террористических актов против руководителей ВКП(б) и Советского правительства в день октябрських торжеств … Военная Коллегия Верховного суда Союза ССР приговорила Семенко Михаила Васильевича к высшей мере уголовного наказания ─ расстрелу, с конфискацией всего, лично ему принадлежащего имущества".
Вирок суду. Фото із розсекречених архівів КДБ
Письменника розстріляли у Києві 24 жовтня 1937 року (Довідка про розстріл. Із розсекречених архівів).
Через 20 років після страти Михайло Семенко був реабілітований. Справу українського футуриста було переглянуто за проханням його дітей, які нічого не знали про розстріл батька. Про реабілітацію Семенка також клопоталися письменники Олесь Гончар та Юрій Смолич. Жодних матеріалів, які засвідчують приналежність Семенка до терористичної організації, в архіві КДБ знайдено не було.
Заява від дітей Семенка до головного прокурора УРСР та запит від Спілки письменників України про реабілітацію Семенка. Повідомлення від сина Ростислава Семенка про реабілітацію батька, а також повідомлення з архіву КДБ, яке засвідчує, що Семенко не належав до терористичної організації.
ГРИГОРІЙ КОСИНКА
(1899 – 1934)
Григорій Cтрілець (справжнє прізвище Косинки) народився на Київщині в бідній селянській родині. Хлопцеві змалку довелось тяжко працювати, тому закінчити він зміг лише початкову школу. Коли Григорію виповнилось 15, хлопець вирушив до Києва на заробітки. Там йому вдалось влаштуватись на вечірні гімназійні курси.

Під час революційних подій Косинка воює в складі повстанського загону отамана Зеленого. З 1919 року починає активно друкуватись. Дуже скоро талановитий новеліст стає помітною фігурою в тогочасних письменницьких колах. Бере участь у діяльності літературно-мистецької групи "Ґроно", куди також входять Гео Шкурупій та Павло Филипович.

У 1922 році виходить перша збірка Косинки "На золотих богів", яка одразу стає надзвичайно популярної серед читачів. Григорій багато працює – редагує газетні матеріали, пише сценарії на кінофабриці, майже щороку випускає нові збірки.

Але після того, як у своєму виступі керівник більшовицького уряду в Україні Станіслав Косіор називає письменника "буржуазним націоналістом", цензура забороняє твори Косинки. Григорій поринає в перекладацьку діяльність.

У червні 1934 року на черговій письменницькій конференції Косинка виголошує палку промову. "Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ", – ці слова письменника вкрай обурюють більшовицьких керівників. Уже кілька місяців потому Григорія заарештовує НКВС, звинувативши новеліста у приналежності до організації, що готувала терористичні акти проти керівництва партії. У грудні цього ж року Косинка був розстріляний.
Григорія Косинку разом із 14-ма українськими діячами розстріляли у Києві 17 грудня 1934 року.
Із розсекречених документів КДБ видно, як за Косинкою спостерігали і записували всі дані про нього. Наприклад, в одному з агентурних повідомлень йдеться: "В Киеве на ул. Короленко №24 живет Косынка Григорий Михайлович с женой Тамарой. […] Кроме того, у Косынки в кухне живут два его брата Андрей Стрілець і Трохим Стрілець". В іншому повідомленні с/с "Леонов" ділиться враженнями від публікації Косинки: "Самый честный из них Григорий Косынко. Он в последнем своем рассказе устами красноармейца заявляет: "Боролся, боролся, а черт знает за что". На днях я целый день беседовал с ним. Он цинично заявил мне: "Что ж, нужно о колхозах, об ударничестве – пожалуйста, я готов. Я знаю, кто сейчас делает литературу". По его словам выходит так, что здесь все или пасутся на подножном корму, с завязанным ртом пишут в угоду социальному закону, или кушают хлеб (литературный), подмазываясь к высшим мира сего".

У звіті с/с "Журналист" йдеться про переміщення Косинки: "Григорий Косынка время от времени совершал поездки к родным на село в Триполье. Косынка привозит оттуда сенсационные новости "о вымирающих селах" и полном развале колхозов. В данное время Косынка как раз возвратился из такой поездки и рассказывает о том, что "на всех пристанях лежат горы селянских трупов, никем не убираемые. Вопреки всяким газетным сводкам, земля обработана по всему трипольскому району не больше чем на 10%. Лошадей нет и колхозники выкапывают кос, как зерновые поля просто вручную лопатами, получая в день по два стакана мучной похлебки. Люди мрут непрестанно сотнями. Их некому закапывать и они валяются так по целым неделям".
Із повідомлення "Квитнева" від 16.07.33 року: "В кругу "совсем своих" он много говорит о том, что "уверен, что его возьмут (арестуют), очень удивительно, что еще я хожу, вещи стоят сложенные на всякий случай, и я готов ежедневно, этим окончится неминуемо, меня есть за что посадить, а вот есть много напрасных арестов". Кстати, техникой передач продуктов арестованным КОСЫНКА так интересуется, что изучил досконально каждую мелочь и учил жен арестованных писателей (ранее ЯРОШЕНКО, потом ЗАГУЛОВУ).

Зі звіту "Журналист" про думки письменників щодо перенесення столиці з Харкова до Києва. "ГР. КОСЫНКА: Вся эта махинация для меня совершенно ясна. Под предлогом переноса столицы из Харькова в Киев Москва под шумок вывезет из Харькова в Россию все основные ценности, музеи, библиотеки, а там же наиболее дорогие заводские установки. Чтобы замазать вам глаза, в Киев начнут переводить всякие канцелярии. А на самом деле все самое ценное уедет в Москву, ибо там знают, что Украину долго задержать за собой не придется".
З агентурного звіту, агент "Південний" від 26.І.1934 року: "Вечером 16 января заходил к Антоненко-Давидовичу. У него как раз собралась небольшая компания в составе Косынки, Сливинского и еще одного гражданина, приехавшего из Харькова. Беседовали об украинской литературе и литературе в условиях происходящих на Украине событий. Самые откровенные высказывания пренадлежали Косынке. […] Косынка говорил о масштабах примерно прошлогодних. Уже сейчас крестьянство обозами едем из ближайших к Киеву деревень в Киев за хлебом. […] Начинает практиковаться в массовом масштабе для известных целей переселение великороссов на Украину и выселение украинцев, великороссам представляют здесь прекрасные условия жизни на Украине. Это куркулям, высланным из русских губерний".
З меморандуму у справі-формуляр №11454 на Косинко-Стрілець Григорія Михайловича, 15.03.1932 року: "Косынка украинский писатель, ярко выраженный, почти не скрывающий этого шовинист. Проповедует антисемитизм, называя евреев худшими шовинистами, ненавидящими украинцев. Открыто заявляет о недостаточной самостоятельности Украины и о необходимости иметь самостоятельную украинскую армию".
Григорій Косинка був заарештований 4 листопада 1934 року. Його звинуватили у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів. Він проходив по судовій справі разом із письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським та ще 16-ма українськими діячами.
Григорій Косинка був заарештований 4 листопада 1934 року. Його звинуватили у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів. Він проходив по судовій справі разом із письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським та ще 16-ма українськими діячами.
Акт про приведення вироку у виконання.

Проект підготовлений ТСН.ua спільно з AGENTSTVO special projects
за сприяння Галузевого державного архіву СБУ

Made on
Tilda